Єпархіальний Інститут душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни

Стрийська Єпархія УГКЦ

Гідне дитинство – щасливе батьківство

Христос Воскрес!

Усі ми чули вислів «подружня зрада». Звичайно, кожен вкладає у це поняття своє розуміння. А ви знаєте, що існує також «батьківська зрада»? Думаю, більшість скаже, що вперше чує про таке. Для того, щоб визначити, що можна назвати батьківською зрадою, пропоную глибше проаналізувати, що таке зрада подружня. Зазвичай тут мається на увазі, що хтось із подругів має інтимні стосунки з третьою особою. Однак, це не повне визначення подружньої зради. Такі близькі стосунки – це вже вершина зрадницького шляху когось із подругів.

Натомість про подружню зраду потрібно говорити тоді, коли хтось із подругів не дотримується шлюбної присяги. Бо саме ця присяга визначає, що зобов’язані подруги дарувати щодня одне одному. До речі, а ви пам’ятаєте, що саме обіцяють одне одному молодята під час Таїнства Шлюбу? Любов, вірність, чесність і послух подружній. Відтак, логічно буде ствердити, що подружня зрада має місце вже на тому етапі, коли чоловік чи жінка не дотримуються даної обіцянки, не шанують того, що є частиною їхньої особистої подружньої ідентичності. Вони можуть зраджувати одне одного навіть попри те, що не мають інтимних стосунків з іншою особою.

А коли варто говорити про батьківську зраду? Тоді, коли мама чи тато поступають всупереч своїй батьківській ідентичності. Коли у ставленні до дитини бракує любові, милосердя, доброчинності, підтримки, натхнення. Звичайно, батьки не складають перед дітьми присяги, як це є у шлюбі. Однак, у момент народження дитини Господь Бог висловлює велику довіру до подружжя і дарує їм батьківську ідентичність, уділяє дар батьківства. Бог уділяє батьківство у тому образі, яким є Його, Боже батьківство. Взірцем ідеалом всякого батьківства є батьківство Боже. Тобто, Господь Бог кличе нас не до будь-якого батьківства, але до певного ідеалу, який подобається Йому самому. Для того, щоб ідентифікувати, яким має бути наше батьківство, потрібно уважно приглянутись до того, яким є батьківство Боже, якими є риси Бога Отця у відношенні до Його дітей. І тоді будемо краще розуміти, у яких моментах ми відходимо від цього ідеалу – а відповідно, коли саме варто говорити про батьківську зраду.

А що робити, коли щось не йде згідно із нашим бажанням, коли дитина не сповняє наші сподівання, не виконує достеменно батьківські настанови чи вимоги? Може в таких випадках нам дозволено і буде доречно опуститися і злити на дитину увесь негатив нашого серця? Чи можемо ми бодай час від часу оправдати такі свої зриви?

Тоді погляньмо, як поступає Бог у відношенні до нас, коли ми порушуємо Його заповіді та поступаємо всупереч Його волі? Чи Він метає на нас громи, чи жорстоко карає за кожен проступок? Ні, Бог радше є подібний на милосердного батька із Притчі про блудного сина. Бог милосердний і довготерпеливий; Він шукає різних шляхів, щоб привернути нас у свої обійми. Ось таким має бути і наше батьківство – милосердним і довготерпеливим.

Очевидно, таке батьківство передбачає багато викликів, особливо тоді, коли діти не сповняють сподівання батьків, коли вони невдячні, нечемні, не слухаються чи виходять за певні усталені рамки. Якраз тут батьки проходять через випробування. Саме в таких ситуаціях потрібна ще більша любов, терпеливість, жертвенність. Щоб не осудити, не відкинути, не принизити, не спричинити зло. Щоб не опуститися нижче своєї власної батьківської гідності. Бо тоді ми зраджуємо самі себе, своє батьківство – і зраджуємо, фактично, своїх дітей. Бо не даємо дітям того, що їм від нас як батьків належиться і чого вони найбільше від нас сподіваються.

Коли хтось зраджує у подружжі, то зраджує найперше самого себе, свою подружню ідентичність – а відтак прирікає себе стати нащасливим подругом. Ймовірно, тоді стане нарікати на різні обставини чи на людей і шукати винних у власних проступках. Але, фактично, через зраду людина сама себе прирікає бути нещасливою. Подібно є і з нашим батьківством. Ми будемо щасливими батьками, лише якщо залишаємося вірними своєму покликанню, не зраджуємо дар батьківства і стараємося бути такими батьками, якими Бог хоче нас бачити. Господь закладає великі дари у наше батьківство. І ми зможемо розпізнати їх лише тоді, коли цінуємо цей дар і коли з усіх сил стараємося і боремося за те, щоб бути добрими батьками. Не пересічними, не абиякими, але саме добрими батьками.

Якщо нарікаємо, осуджуємо, ганимо своїх дітей, сприймаємо їх у негативному світлі, вважаємо їх причиною проблем і всякого зла – то завжди будемо побачити в них оправдання своїх власних вад і гріхів проти батьківства. У такому разі ми прирікаємо себе бути нещасливими батьками. І діти наші будуть нещасливими. Ось це і є зрадою батьківською.

Сім’я покликана служити життю, берегти життя, плекати його. Це реалізовується саме через добре батьківство. Над цим варто замислитися особливо зараз, коли через жорстоку війну ворог нищить життя наших співгромадян. Диявол та його посіпаки прагнуть, аби ми всі повстали проти життя і бодай якимись малими жестами брали участь у його руйнуванні чи навіть знищенні. Ворог прагне затягнути нас у цю круговерть. Натомість, коли ми боремося найперше із власними вадами та спокусами і стаємо щораз кращими батьками – то даємо відсіч і обмежуємо диявольську навалу проти людського життя.

Бог дарує нам привілей бути батьками, прийняти дар батьківства. Він дає нам свою допомогу, свою благодать, щоб ми були здатними стати добрими батьками. Він хоче бачити нас щасливими саме завдяки нашому батьківству. Батьківство має стати для нас джерелом щастя, радості і всякого добра у нашому житті. А плодом щасливого батьківства буде гідне й радісне дитинство наших нащадків.

Христос Воскрес!

Електронний PDF варіант тексту: Щасливе батьківство – гідне дитинство