Христос Воскрес!
У Святому Письмі Бог об’являє нам правду про цінність, гідність і недоторканість людського життя. Окрема заповідь Декалогу каже «Не вбий». Ця Божа пересторога бере під увагу життя людини від моменту зачаття до миті природньої смерті. Тому великим гріхом є вбивство людини чи то на ранній стадії життя, коли дитина щойно перебуває в лоні своєї матері, чи на завершальній стадій, коли видається, що з огляду на вік чи важку хворобу життя людини втратило свій сенс і властиву цінність. Якими б не були обставини, межі початку й завершення земного життя людини виставляє саме Господь Бог. А нам залишається шанувати кожне людське життя, берегти його та сприяти йому від першої миті існування до останнього подиху.
Сьогодні роздумуємо над важливістю служити й берегти людське життя на його завершальній стадії, коли людина сягнула похилого віку. І роздумуємо найперше про контекст сімейний, родинний. У такому разі до п’ятої Божої заповіді, яка вже була згадана вище, долучається заповідь четверта, яка проголошує: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було і щоб довго прожив ти на землі».
Цією заповіддю Господь Бог нагадує людині про її важливий зв’язок із батьками та з попередніми поколіннями. Ця заповідь вказує на обов’язок шанувати батьків, а також свій рід і свою Батьківщину. Це площина, у якій діти мають віддячитися батькам за дар життя. За те, що колись вони прийняли Божу волю і дозволили дитині народитися. Це перша підстава, чому батькам належить пошана від дітей. До цього потрібно, очевидно, додати і все інше, що зробили батьки для дитини впродовж її життя. А це щоденна клопітка праця, служіння, самопожертва, щоб дати дитині найкраще і виплекати її щасливою. Ось ці дві важливі підстави, чому діти мають обов’язок поважати і любити своїх батьків.
Бувають, однак, життєві ситуації, коли батьки не зуміли належно сповнити свій обов’язок щодо дітей. Причини можуть бути різними: розлучення, алкоголізм, особистісна незрілість, байдужість, лінивство, зверхність, егоїзм тощо. Як тоді бути із дотриманням цієї заповіді? Чи зберігає четверта Божа заповідь свою легітимність також і в таких ситуаціях? Звичайно, що так! Бо Бог наказує шанувати не ідеальних батьків, а своїх батьків. Шанувати такими, якими вони є.
А коли йдеться про згадані вище ситуації, то напевно варто покласти в основу ось такі аргументи. Припустімо, що батько чи мати не сповнили свого природнього обов’язку і на схилі літ їх важко любити усією душею. Ніхто не змушує людину до лицемірства, не потрібно кривити душею і вдавати, що все прекрасно, та емоційно кидатися їм на шию. Зауважте, Божа заповідь до цього не зобов’язує. Натомість, заповідь каже шанувати. Тобто, необхідно дотримуватися принаймні загальноприйнятних меж гідного ставлення до людини та основних принципів взаємопідтримки й допомоги ближньому. Розумію, що у багатьох ситуаціях навіть така базова повага може бути для дітей надто високою планкою. Однак, це точно є та межа, за яку людина не може переступати, інакше буде постійно порушувати Божу заповідь і зневажати не лише своїх батьків, але й Бога, Який дає цю заповідь.
Особливою спокусою, яка чигає на дітей, чиї батьки вже у похилому віці, а особливо, якщо вони хворіють – це вдаватися до евтаназії. Етимологічно термін означає добра смерть. Однак, насправді – це страшний гріх людиновбивства. У своїй суті він несе порушення відразу двох Божих заповідей: четвертої заповіді, яка закликає шанувати батьків, і п’ятої заповіді, яка застерігає перед вбивством людини.
В Енцикліці Євангеліє життя святий Папа Іван Павло ІІ говорить про дві культури, які проймають сучасне суспільство: культура життя і культура смерті. Усі вчинки людини збагачують і утверджують або першу, або другу. Відтак, людина стає щораз більше приналежною до тої культури, яку підтримує. Умисне людиновбивство, евтаназія, аборти, штучне запліднення, контрацепція, жорстокість, зневага, приниження гідності людини та інше – це прояви культури смерті. Натомість любов, милосердя, повага, підтримка, прощення, жертвенність, терпеливість та інші чесноти – це те, що поширює і утверджує культуру цінування людського життя, якої так прагне сучасне суспільство і яку так цинічно сьогодні в Україні намагається знищити людиноненависний ворог.
Діти у своєму ставленні до батьків покликані послужити їм так, як колись батьки служили дітям, або принаймні з повагою послужити їм як ближньому. Ніколи дітям не дозволено зневажати батьків, мститися, карати за їхні життєві помилки. У кожній ситуації ми покликані діяти так, як належить Божим дітям, не зважаючи на недомагання і немочі інших людей. А що важче дається сповнити цей важливий обов’язок, то більше терпеливості й самопожертви потрібно вкласти. І будьмо певними, що така витривалість принесе благодатні плоди. У нашій Батьківщині і назагал у світі буде щораз більше утверджуватися культура життя. А Бог обіцяє, що такій витривалій людині добре буде і довго проживе вона на землі.
Христос Воскрес!
Електронний PDF варіант тексту: Пошанування батьків як необхідна умова служіння життю
