Єпархіальний Інститут душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни

Стрийська Єпархія УГКЦ

ДІТИ, ЯК БОЖИЙ ДАР

Сьогодні ми звикли чути про нові винаходи. Людина постійно творить щось нове. Одні винаходи полегшують життя людей і йдуть їй на благо. Інші, на жаль, спрямовані проти добра людини, несуть зло у її життя. Нічого дивного, що за такими швидкими темпами старі винаходи відходять у минуле та вже не ваблять нас, не інтригують, оскільки на їх місце прийшло щось нове.

Є, однак, винахід, який ніколи не може зістарітися, а на його місце не можна придумати чогось нового та кращого. Це винахід самого Творця світу. Таким винаходом є сім’я. Так, це Господь Бог створив образ сім’ї, а людину вчинив здатною цей задум Божий приймати та реалізовувати у своєму житті.

Людині при цьому відведена велична роль. З одного боку, ми не можемо нічого додавати чи змінювати у цьому предвічному Богом закладеному порядку. А з іншого боку, у межах цього задуму на дорозі сімейного життя ми покликані бути творчими та в межах, які визначив Господь, розвивати та скріплювати стосунки у сім’ї, щораз більше зростати у любові та в прагненні якомога повніше й краще зреалізувати той задум, який Бог має щодо подружжя і сім’ї.

Одне із важливих завдань подружжя – народження і виховання дітей. У книзі Буття читаємо, що Бог благословляє Адама і Єву – оце перше подружжя – словами: «Будьте плідні й множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бт. 1, 28). Господь у благословенні після сотворення людини вказує на зміст і природу цього союзу чоловіка і жінки: він має бути плідним, відкритим на народження дітей. Це благословення звучить як покликання, як особлива місія, яку Господь доручає подружжю, коли благословляє його та єднає у Таїнстві Шлюбу.

Таким чином Бог кличе подружжя до участі у Його творчій могутності. Він кличе подругів до творення нового життя, нової людини, яка буде образом і подобою Бога. Це величне покликання, це благородна місія. Ніщо інше, ніякі досягнення не зрівняються із цим таїнственним завданням сім’ї – народжувати та виховувати дітей.

Усвідомлення такої величі дозволяє нам по-іншому подивитися на цей обов’язок, аніж зазвичай світ сприймає його. Якщо не розуміємо цієї величі, то народження, а відтак виховання дітей може перетворитися у непосильний тягар, який виснажує батьків і стає причиною нарікань, незадоволення, розчарування, а відтак гніву та втоми.

Звичайно, такий обов’язок не є легким. Щоб його сповнити, подружжя має відкритися на безмежну та безумовну любов, яка готова прийняти дитину найперше яко дар Божий. Така відкритість вимагає жертвенності, самопожертви, здатності пустити у свій життєвий простір нову людину, яка може багато в чому змоделювати та змінити звичний ритм життя. Ми знаємо, що у народженні, а відтак вихованні дітей є багато непередбачуваності.

Прийняти дитину у свою сім’ю – означає відкритися на невизначеність. Не знаємо, якими вони будуть. Що вмітимуть. Чи сповнять наші надії. Чи не прийдеться за них встидатися. Вони точно потребуватимуть багато уваги й турботи – і то на довгі роки. Але це саме вони виводять подружжя із закритого острова егоїзму та самодостатності на новий рівень спілкування, любові, щастя. Вони стають нашими вчителями правдивої безумовної любові. Адже батьківство – це стан, який кличе людину бути постійно готовою змінюватися і по-новому приймати своїх дітей щораз із більшою любов’ю. Тільки тоді ми будемо здатними зріло переживати всі ті виклики, які зростають і стають серйознішими разом із зростанням наших дітей.

Нічого дивного, що багато хто має страх перед таким важливим і вимогливим завданням подружнього союзу. Однак, такі страхи потрібно переживати із довірою до Бога. Це ж Він є дателем життя, а батьків кличе до співучасті та опіки над цим життям. З Богом маємо наші страхи перед народженням дитини перетворити у трепет і відкритість. Це родить велику довіру до Господа у наших серцях.

Знаємо, що є багато людей, які нехтують цим важливим покликанням народжувати та виховувати дітей і свідомо обирають бездітне життя. Для осягнення такої цілі застосовують весь арсенал, наявний сьогодні у контрацептивній індустрії. А якщо цей метод не спрацює, то вони готові досягати свого задуму – бездітного життя – навіть через аборт, тобто, фактично, вбивають свою зачату дитину ще в лоні жінки. Очевидно, така постава йде в розріз із Божим задумом щодо подружжя. Такий світогляд відкидає Боже благословення народжувати й виховувати дітей – а разом із тим відрікається і від інших Божих благословень, які приходять у життя подружжя із народженням дитини.

Ще більшим спотворенням того образу подружжя і сім’ї, який пізнаємо із Святого Письма, є такі союзи, які по суті нездатні зачати й народити дитину, бо за своєю природою суперечать принципу єдності між чоловіком і жінкою. Адже знаємо, що лише в цю єдність між чоловіком і жінкою Бог вкладає потенціал народити дитину. Тому виключно така єдність є здатною зреалізувати Божий задум щодо подружжя і сім’ї. Лише така єдність і є сім’єю, яку задумав Господь Бог.

Якщо люди свідомо закриваються на дар плідності та сприймають дитину як загрозу певному усталеному устрою свого життя, тоді вони не беруть до уваги Божий задум, а реалізовують якийсь власний проект і задум. Очевидно, у такій поставі подружжя також відмовляється від того багатства любові та радості, якими Господь бажає наповнити їхнє життя через дітей. Батьківство людини є відблиском батьківства самого Бога. Він є правдивим Отцем кожної людини. Господь кличе кожне подружжя – союз чоловіка та жінки – відкритися на народження немовляти чи прийняти у свою сім’ю дитину, яка позбавлена батьківського піклування. Це те, що по-особливому наближає та уподібнює людину до Бога.

 

Підготував

о. Орест Демко