Єпархіальний Інститут душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни

Стрийська Єпархія УГКЦ

Після одруження подружжя насамперед повинне відділитись від своїх батьків

«Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Буття 2:24).

Наскільки буквально маємо сприймати цю цитату зі Святого Письма?

Насправді наведені вище слова майже дослівно повторюються у чотирьох місцях Євангелія і озвучені як першочергова умова створення подружжя. Чому?

Сучасна психологія лише зараз, опісля багатьох років дослідження, доходить того висновку, про який вже тисячоліттями говорить Біблія – створення подружжя неможливе без виходу зі своїх сімей. І з цим насправді трапляються проблеми.

Молода, щойно створена сім’я – це завжди дві різні особи. Одна справа – зустрічі, коли обоє намагаються поставати одне для одного в найкращому світлі, а зовсім інша – життя спільне, з побутом, труднощами, конфліктами. Якщо цей час “притирання” розділяють ще й батьки, то конфлікти завжди будуть глобальніші та болючіші.

Молодій сім’ї варто розпочинати своє життя окремо – бодай в окремій кімнаті, замкнутій на ключ, створюючи спільний сепарований простір.

В нашому народі був звичай жити окремо: коли створювалась нова сім’я, селом робили толоку і будували нове окреме житло.

У тому випадку, коли батьки потребують піклування, якщо хворі чи немічні, звісно, не слід нехтувати ними і допомагати. Однак це не означає – жити разом. Більше того, батьки не мають права маніпулювати своїми дітьми, особливо, якщо не здатні налагодити стосунки у своєму подружжі. Деколи так несвідомо батьки руйнують щастя своїх дітей, зобов’язуючи їх жертвувати своїми інтересами заради свого комфорту. Це велика проблема і водночас мистецтво – вчасно відпустити своїх дітей.

Подружжя має приймати рішення удвох. Насамперед і лише. Навіть в умовах спільного життя у родинному домі межі подружжя мають бути встановлені і приватний простір, як фізичний, так і емоційний слід зберігати та поважати. Нерідко трапляється, що молода сім’я, живучи з батьками, не є повноцінним союзом дорослих, але залежними дітьми. Не дорослішати іноді дуже зручно – всі проблеми вирішують батьки. Однак це не нормально.

Часто батькам не вистачає мужності чи мудрості поважати особистий простір своїх дітей, вони ніяк не можуть відпустити їх для свого шляху. Іноді це відбувається дуже болісно на емоційному рівні. Буває, що сім’я живе окремо, але усі питання вирішуються з батьками. Син радиться з матір’ю, а дружину ставить до відому. Батьківська порада дуже цінна, однак кожне сімейне рішення має бути рішення лише двох.

Спільний шлях має бути спільним – зі своїми труднощами, гулями і фінансами також. Батьки можуть допомагати дітям грішми чи покупками, однак це не має бути регулярний платіж, який діти прийматимуть як належне і який блокуватиме, але аж ніяк не стимулуюватиме їх до власної фінансової свободи.

Фінансова залежність – складна проблема, особливо в реаліях нашого суспільства. Однак якщо окреслити межі спочатку, надалі проблем у родинних стосунках буде менше.

Доходимо висновку, що умовою вдалого подружжя, за замовчуванням, має бути зрілість обох подругів і їх здатність стати на ноги і піти своїм шляхом. Це також питання до батьків – до якого життя вони готують своїх дітей – споживацького чи служіння?

Ті корони, які подруги несуть під час обряду вінчання, – це символ тернового вінця, а не слави. Подружнє життя – це складний процес зростання і здобуття святості, коли ми у стосунках удосконалюємо одне одного і покращуємо.

Тому на початку сімейного життя обоє з подружжя мають проговорити з батьками з вдячністю моменти спілкування, втручання чи невтручання. Бо з моменту, коли молодята стають на весільний рушник, відбувається сепарація, відділення, вихід зі своїх сімей задля створення нової окремої таємниці двох.

Джерело: Дивенсвіт