Згадуватимемо з подякою, адже кожен із нас насправді винен Богові вдячність за Його безцінний і прекрасний дар – людське життя, котре, навіть якщо і надзвичайно коротке, є, без жодного сумніву, аж ніяк не позбавлене тих невимовних і надзвичайних пережиттів, котре характеризує також і багатолітнє існування кожного з нас, справжніх «довгожителів» по відношенню до тих, кого дійсність смерті діткнула в короткому часі після зачаття чи відразу після народження.
Згадуватимемо з подякою, тому що ці діти, наші діти, стали для нас справжньою причиною відчути себе батьками, а це значить – прийняти участь у Божому дарі батьківства, тобто стати спів причасними чудові дарування людського життя.
Згадуватимемо з подякою, бо з певністю можемо говорити про те, що ці душі – світлі і чисті – моляться за нас, загрузлих у житейських турботах цього примарного світу, і виєднують нам у Бога благодаті спасіння.
Однак згадуватимемо також і з болем, бо серце батька чи матері не може бути нечулим також і до страшної дійсності земної смерті, котра вражає нас, прагнучи позбавити віри, надії і любові.
Нехай молитва цілої Христової Церкви знесеться сьогодні до Божих висот з цієї земної Голготи, на якій разом із Хрестом Ісуса стоять хрести многих, хрести кожного з нас, хрести людського роду.
Нехай кожен із цих хрестів взиває до Бога з проханням про Його милосердя!